Прямим шляхом до колишнього царства Дракули — до Волощини, може стати мандрівка невеликою українською річкою Путилою. Довжина її всього 42 км. Але їй цілком вистачає цього кілометражу, щоб зібрати води з Карпатських хребтів, а саме з Путилли, і доставити їх до Черемошу. Той принесе їх прямо до Прута, який, як змій, проходить державний кордон України, і на кордоні Молдови та Румунії зливається з Дунаєм, однією з найпотужніших і найзначиміших європейських річок.
Не один Дунай, а навіть маленька Путила володіє власною почесною вартою — десятком лівих і правих приток із чарівними автентичними назвами. Наприклад: Миші, Фошки або Лустун. Місцем витоку річки вважається потік, сформований на гірських схилах Буковинських Карпат біля села Плоска. Це — Путильський район Чернівецької області.
Сама річка Путила неширока. Її непередбачуваний характер проявляє лише навесні — наприкінці квітня, на початку травня. Але якщо літо чи осінь підживлять Путилу неврахованою дозою води, то вона з радістю вийде з берегів, заллє свою долину і затопить людські хати, жалюгідні смужки городів та життєво важливі стрічки доріг. І зробить це так само жорстоко, як розправлявся князь Влад Дракула Цепеш із неугодними йому людьми.
У творах українських літераторів та спогадах української діаспори, яка осіла в канадських і аргентинських містах, часто невеличку долину річки Путили називають Путильщиною. Однією з найцікавіших сторінок історії цього карликового етнографічного району є легенда про бродників.
Бродники — це стародавня суміш тюрків із хазарами, булгарами та слов’янами. Відомий вислів про цей вогненний «мікс» візантійського літописця Микити Акоміната. Він назвав бродників «гілкою російських народів, що зневажають смерть». Цей безстрашний люд проживав на Путильщині, але брав участь у всіх сутичках, набігах і битвах, що відбувалися на території України в епоху Київської Русі. Такий собі карпатський спецназ. У XIII-му столітті бродники раптом згинули з Путильщини, а потім, наче птах Фенікс, відродилися на полонині Дніпра і стали основою для формування перших козацьких угруповань. Подейкують, що саме з їхнього середовища походять характерники, тобто ті небагатьох воїнів-козаків, які володіли надприродними здібностями, приголомшливою інтуїцією та вміли керувати думками і жонглювати енергіями.
Крім пошуку артефактів від бродників, які буквально розчинилися в низці століть, гості Путильщини зможуть відвідати близькорозташовану печеру Олекси Довбуша, одного з головних українських опришків XVIII століття, посидіти на «Зачарованій скелі», зійти на перевал Немчич чи зазирнути у води озера «Буковинське око», яке залишилось із часів останнього заледеніння. У смт Путилі, головного населеного пункту Путиловецького району, на туристів чекає знайомство з експозицією музею-садиби Юрія Федьковича, головного буковинського романтика.
Обравши відпочинок у Путилі, мандрівники зможуть спробувати проникнути в таємниці краю, найцікавішої, але маловивченої ділянки Карпат. Крім вищеназваних, пам’ятки Путили так просто не вичерпуються. На території долини можна знайти церкву, принципово збудовану без жодного цвяха, і взяти участь у святі «виходу на полонину» пастухів — головних зберігачів мови, традицій і способу життя населення цієї частини Західної України. Як і скрізь, відпочинок у Карпатах у цьому районі може бути збагачений катанням на гірських лижах, сеансами скелелазіння, інтенсивним трекінгом і «зеленим відпочинком» у гостинних садибах місцевих селян.