Ізки — невеличке село у Воловецькому районі Закарпатської області, яке славиться як оздоровчий курорт з однойменною назвою, притягує туристів ще з однієї причини. Тут з далекого XVII століття збереглася красива Миколаївська дерев’яна церква — один із кількох дерев’яних храмів, що вважаються особливими чудесами Закарпаття.
Трьохзрубна дерев’яна церква Св. Миколи Чудотворця, зведена у XVII столітті (точні роки будівництва храму невідомі), 1751 року була одним із трьох храмів села Ізки та, як вважається, найстарішим із них, адже в зазначеному році вже проводили її реставрацію. Це означає, що храму вже понад три століття, а такий солідний вік для будь-якої пам’ятки — справжня перевага, завдяки якій, зокрема, такі споруди приваблюють туристів. Але, на жаль, у своєму оригінальному вигляді церква до нашого часу не дійшла — відомо, що в 1798 р. її було частково перебудовано, через що вона набула рис стилю бароко.
Завдячуючи деяким елементам, що збереглися в інтер’єрі, було встановлено, що у своєму первісному варіанті храм було споруджено з ялинових брусів із трьома банями в бойківському народному архітектурному стилі, характерному для багатьох храмів Бойківщини, яка охоплювала північні та південні схили Українських Карпат у межах Закарпатської, Львівської та Івано-Франківської областей України. Також поруч із церквою було збудовано вежу-дзвіницю, дах якої, як і дах храму, сьогодні вкритий бляхою, що закриває оригінальну дерев’яну кладку, на жаль, порушуючи гармонійність свого сприйняття. Однак навіть завдана шкода не применшує її чеснот — ця церква є одним із найкрасивіших зразків закарпатського або верховинського бароко. Її неф, вівтар і висока вежа, розташована над головним входом, гармонійно скомпоновані, випуски брусів, на які спирається оперіз, цікаво профільовані. В інтер’єрі Миколаївської церкви з початку XVIII ст. збереглися різьблений іконостас, свічники та дерев’яна люстра, але найголовнішим її скарбом вважається ікона Богородиці, яку відомий мистецтвознавець Григорій Логвин назвав «Закарпатською Мадонною». Старі розписи стін храму зберегти не вдалося — вже за сучасних часів їх було зафарбовано. Але донині старовинне дерево зберігає вирізьблені імена людей, що були причетні до облаштування обителі: ієрей Григорій Лучинца створив тут 25 вересня 1730 року ікону Таємної Вечері, намалював ікони святкового ряду священик ієрей Максим Марусинич, священик ієрей із сім’єю Петро Криванич створив ікону Св. Миколая, купив для храму ікону Богоматері за відпущення своїх гріхів Петро Келечинський. Перебуваючи в храмі, навіть незважаючи на те, що його оригінальні інтер’єри, як і частину зовнішнього вигляду, втрачено, неможливо не відчути дивовижну атмосферу, яка притаманна лише таким давнім намоленим місцям, як дерев’яні церкви Карпат та іншим старовинним храмам. Небагато пам’яток Пилипця, який у XVI ст. був лише присілком Ізок, зрівняються з Миколаївською церквою. Сьогодні всі, хто проводить свій відпочинок у Пилипці, приїжджають до Ізок, щоб побачити стародавній храм Святого Миколи Чудотворця, який зустрічає їх світлом і теплом, будучи справді світлим місцем, у якому душа знаходить спокій.