Гукливий — чималеньке та далеко не закинуте село, розташоване в південно-східній частині Воловецького району Закарпатської області. Відсутність яскравих вершин у радіусі пішохідної прогулянки від села, таких як Говерла або Близниця, компенсується безліччю невисоких гір — попередніч Боржави і Бескидського хребта Українських Карпат. У селі знаходиться дюжина лісопилок і оригінальний залізничний віадук, подібний до тих, що збудовані в горах Швейцарії, Франції та Великої Британії. До речі, схили місцевих гір вкриті килимом із кущиків чорниці, що стала стабільним, хоч і сезонним джерелом доходу для селян. Чорниця-годувальниця навіть отримала свій пам’ятник, відлитий із бронзи за гроші місцевого підприємця Євгена Сухецького. Ця скромна яфинова гілочка примудрилася затьмарити більш давню пам’ятку Гукливого — дерев’яну церкву Святого Духа.
Святодухівська церква — один із 3-х храмів села. Побудована вона у XVIIІ столітті за гроші місцевої громади лемків. Коли 1945 року на землях Закарпаття з’явилася Радянська влада, то її знайшли ідеальним місцем для відкриття «Музею атеїзму». Це дало змогу зберегти інтер’єри та іконостас храму в первозданному стані, тобто в такому, що був у Святодухівській церкві за часів Австро-Угорської імперії, за Чехословаччини та Угорщини.
Отже, Святодухівський храм звели лемки у XVIIІ столітті. На відміну від власних хат, церкву народні майстри поставили на фундамент. Каміння для нього обирали з дна найближчої річки і скріплювали його глиняним розчином, замішаним не лише на воді, а й на яйцях. Храм вважається тризрубним, але необізнаний мандрівник цього не помітить — настільки злитою і цілісною виглядає ця сакральна конструкція. Для виготовлення стін храму було взято ялицю, замість традиційної сосни або дуба. Відомо, що палі та перекриття будинків у Венеції робили з українських ялиць. Можливо, саме такий матеріал дозволив церкві зберегтися, не згнити і пережити смутні радянські часи та період економічної депресії в юній Україні.
Уся Святодухівська церква вкрита єдиним двосхилим дахом та піддашшям по периметру. Покрівля вкрита гонтовими пластинами. Дах і піддашшя візуально займають близько двох третин будови, роблячи її схожою чи то на гриб, чи то на стіг сіна. Адже до цього храми будували, вкриваючи кожен зруб окремим дахом. Над вівтарною частиною височіє вежа з оригінальною візантійською верхівкою. Головною цінністю храму вважають іконостас, виконаний у стилі пізнього бароко. Це — робота німецького художника Франца Пеєра.
У 70-му році обласна влада профінансувала ремонт «Музею атеїзму», тож храм отримав новий ґонтовий дах-одяг. Компанію церкві ось уже третє століття поспіль складають два кам’яні хрести та восьмиметрова каркасна дзвіниця.
На сьогоднішній день храм входить до списку недієздатних пам’яток Карпат, які потребують реставрації. Тоді б він зміг повернутися до своїх основних обов’язків — прославлення Бога. Крім того, в Карпати з’їжджається безліч людей. Деяка їх частина зупиняється в місцевому мілітарі-готелі, присвяченому лінії Арпада. Такого не зустрінеш ні на відпочинку в Пилипці, ні у Воловці, ні в Яремче. Тож у Гукливому, багатому на чорниці та історичні пам’ятки, втрачається сектор, що відповідає за духовність. Відновлення храму привернуло б набагато більшу кількість гостей до села. Старовинна церква, рештки лінії Арпада та чорничні плантації — це ж ідеальний карпатський рекреаційний набір!