Багаторазові історичні дослідження дотепер не дали відповіді на питання про вік міста Саки. Достовірно відомо лише про роки приналежності цієї території до Кримського ханства. Тобто з 1441 по 1783 рік тут був населений пункт сільського типу, що належав роду Мансурів. Але будь-хто, хто відпочивав у Саках, бачив руїни городища Кара-Тобе, розташованого на вулиці Морській, на території сучасного села Прибережне. Воно є матеріальним свідченням того, що це місто має історію, таку саму давню, як Афіни з Римом чи Керч з Євпаторією.
Городище Кара-Тобе було засноване саками. Це — представники іраномовних кочових племен. Жили вони в першому тисячолітті до нашої ери. Ті саки, які прийшли й осіли в Північному Причорномор’ї, зовні були схожі зі скіфами. Так само, як і в їхніх курганах, у некрополях тюркських кочівників були знайдені ювелірні вироби зі звіриною тематикою. Але, на відміну від скіфів, саки принципово не вбирали елементи еллінської культури, тому обізнана людина легко відрізнить, артефакт якого народу вона витягла з кримської землі. До речі, стовідсотково сакською є назва городища. У перекладі з тюркської Кара-Тобе перекладається, як «чорна шапка», гора або пагорб.
Розкопки, що проводять на території городища, не дали змоги встановити час появи саків у західній частині Кримського півострова, біля берегів Чорного моря, Сакського озера та Сасик-Сиваша. Відомо лише те, що вже в IV столітті до нашої ери, тюркських кочівників вибили звідси грецькі колоністи. Вони-то і побудували фортецю на «чорному пагорбі». Щоб зміцнитися у вотчині саків, еллінам довелося зайнятися фортифікацією. Було споруджено фортецю й оборонну стіну. На сьогоднішній день збереглися лише величезна вежа-донжон, остови будинків, бруковані вулиці і руїни східної стіни. Масштаби городища дозволяють порівнювати його з Помпеями, найбільшим у світі археологічним музеєм просто неба.
Встановлено, що на території вже грецького городища проживало близько 1500 людей. Вони займалися торгівлею, ремеслами, сільським господарством. Але їм постійно доводилося відбивати атаки кочівників. Спочатку саків, потім — скіфів. Про це свідчать сліди пожеж, зламана зброя і понівечені кістки, які постійно витягують під час археологічних досліджень на Кара-Тобі.
Відомо, що вже в I ст. до нашої ери греків з їхньої фортеці вибили скіфи. А їх, своєю чергою, вигнали з «землі обітованої» війська, надіслані царем Мітрідатом VI Євпатором. З Керчі на західний берег Кримського півострова був посланий каральний загін Діофанта, який захопив і Євпаторію, і близьку до неї фортецю Кара-Тобе. У самих Саках дуже популярна версія про те, що цей форт у той час носив ім’я Євпаторіон. І саме ця назва перейшла, скоріше спроектувалася, на місто Євпаторію.
Цікаво, що після смерті Мітрідата греки покинули місто, а в ньому знову влаштувалися скіфи. Тому городище Кара-Тобе подібне до легендарної кулеб’яки, в якій під одним культурним шаром захований черговий, ще більш давній і цікавий. Останнім у приготуванні сакської історичної «кулеб’яки» взяв участь римський гарнізон. Про його присутність у Криму розповів знайдений на території городища скарб, що складається з безлічі монет.
За часів Радянського Союзу поряд з античним поселенням був побудований спостережний пункт Чорноморського флоту. Коли розвиток військової техніки та систем ПРО зняв стратегічне значення з пункту біля Кара-Тобе, сюди пустили археологів. З 1963 року вони повільно, шар за шаром, знімають культурні пласти і витягують на поверхню нові дивовижні факти про історію західного Криму.
На сьогоднішній день члени товариства «Євпаторіон» домоглися того, що городище Кара-Тобе потрапило до списку пам’яток України і визнано археологічною пам’яткою. З 2002 року тут працює міжнародний центр, що займається експериментальною археологією. У рамках проєкту будується Скіфське село і створено літній оздоровчий табір для підлітків, які цікавляться історією. Тож, поки відпочинок у Саках оздоровлює батьків, їхні діти можуть провести приголомшливі дні, занурившись у побут і культуру стародавніх народів Криму.