Середньовічний вірменський монастир Сурб Хач, 29 липня 2008 року відсвяткував своє 650-річчя.
Сурб Хач у перекладі з вірменської означає «Святий Хрест». Монастир був заснований 1358 року духовним ватажком вірмен Криму Ованесом Себастаці, який побачив на цьому місці величезний вогненний хрест. Це бачення він сприйняв як знак згори і заклав тут храм, який був названий Сурб Ншан — Святе Знамення. На його будівництво пішло 20 років. Поступово навколо нього став формуватися і будуватися чоловічий монастир. Протягом багатьох століть у цьому монастирі зберігався кам’яний хрест, створений у VI столітті н.е., — священна реліквія, яка називається Пиргчакар (у перекладі означає «спаський камінь»), за переказами, освячена апостолом Тадеєм і привезена в Таврійку першими переселенцями зі стародавньої вірменської столиці Ані в XIII столітті.
У середньовічні часи монастир Сурб Хач був найбільшим вірменським релігійним центром, що поширював свій вплив із Криму на величезні території аж до Румунії, Молдавії, впливав на політику у Вірменії. У XVII столітті тут жило 30 ченців. А 1924 року, як розповідають люди, на дорозі недалеко від монастиря комуністи вбили останнього ченця. На цьому місці росте дерево, яке наші сучасники прикрашають кольоровими стрічками на згадку про ту трагічну подію. Відтоді монастир руйнувався. І все ж з будівель епохи Середньовіччя він найкраще зберігся до наших днів. У 1993-1997 роках його частково відновили.
Церква Сурб-Ншан (св. Знамення) — центральна споруда монастиря, розташовується в його східній частині і виступає за монастирську огорожу. Датується спорудження храму 1358 роком за віршованим написом, виконаним на верхній частині барабана купола церкви.
Напис свідчить: «Цей божественний храм слави, на землі — рай древа життя: він — подоба гірського неба, житло Трійці. Від народження у плоті Христа 1358 року, розпочавши, споруджений в ім’я св. Знамення ревністю служителя його Ованнеса ченця і рідних братів його і по духу синів…». У храмі збереглися залишки середньовічних розписів.
З боку головного фасаду до будівлі храму примикає прямокутний у плані гавіт (притвор). У гавіт вели два входи в південній і західній стінах. Над південно-західним кутом гавіту споруджена вежа-дзвіниця, до неї з гавіту ведуть кам’яні сходи. Інтер’єр гавіту прикрашений різьбленими хрестами. Ймовірно, гавіт був прибудований до храму не пізніше кінця XIV століття, найраніший збережений напис у гавіті датований 1401 роком.
Трапезна монастиря розташована на захід від храму, їх розділяє внутрішній монастирський двір. Під будівлею трапезної були влаштовані підвальні приміщення. Власне трапезну складали дві зали прямокутної в плані форми. У північній залі приміщення влаштовано камін з арковою перемичкою і піч. З південної зали до підвальних приміщень вели двомаршеві сходи, влаштовані в північно-західному кутку. Другий поверх над трапезною призначався для готельних приміщень, він був надбудований наприкінці XIX століття.
У північному залі трапезної є плита з написом: «Я, Саркіс-повар, племінник вардапета Кіракоса, служив святому хресту чотири роки заради спасіння душі своєї, року 1211 (1762 р.)». Північний бік будівлі зовні укріплений потужними контрфорсами. До південної стіни примикає брамницька, між нею і келіями вхід до монастиря з двома дверними прорізами.
Над одним із прорізів був напис, що датує цю частину монастиря 1684 роком. З півночі внутрішній дворик між трапезною і храмом замкнутий стіною. У ньому, праворуч від входу в келійний дворик, під сходами, що ведуть на другий поверх трапезної, розташований фонтан.
Келії (братський корпус) і внутрішній дворик примикають до південного фасаду церкви і гавіта. Потрапити в келійний дворик можна з внутрішнього монастирського подвір’я і з гавіту. Будівля братського корпусу г-подібна в плані, двоповерхова. На першому поверсі було вісім приміщень, перекритих напівциркульним склепінням. Келії другого поверху мали вихід на відкритий балкон-галерею на рівні міжповерхового перекриття, що спирався на дерев’яні колонки, від них у вимостці двору збереглися кам’яні бази. До входу на балкон-галерею спершу підводили сходи зі східного краю подвір’я, а пізніше було влаштовано вхід також із майданчика сходів, які ведуть до готелю над трапезною.
Окремо на південь від братського корпусу розташована одноповерхова кам’яна будівля монастирського готелю. Вона була побудована в другій половині XIX століття, коли, у зв’язку з пожвавленням духовно-просвітницької діяльності монастиря, зросла кількість прочан, які відвідували його.
На захід від готелю було споруджено підпірну стіну, під якою розташовувався просторий майданчик для гужового транспорту. Будівля готелю була зруйнована в 40-х роках XX століття і відтворена на збережених фундаментах у 80-х роках XX століття.
Два фонтани і сходи, що ведуть до них, розташовані на території саду на південний захід від монастирського комплексу.
Усі фонтани були побудовані за єдиним принципом — це прямокутна в плані споруда з декорованим фасадом і глухими стінами, з колодязем-цистерною, який прилягає до неї з тильного боку. Воду до фонтанів підводили водопроводами, складеними з керамічних труб, з розташованих вище по схилу джерел води.
Сад монастиря був закладений кількома терасами на пологому гірському схилі. Від трапезної, з рівня зовнішнього відкритого подвір’я монастиря, в сад, до нижнього фонтану вели п’ятимаршові сходи. У цій частині садиби збереглися чотири тераси з підпірними стінами з бутового каменю. Полотно ділянки дороги поблизу монастиря та відкрите подвір’я комплексу були замощені бутовим каменем.
У наш час у монастирі стали проводити вінчання, хрещення дітей, святкові літургії, народні гуляння під час великих релігійних свят. Нещодавно вірмени з усієї України з’їхалися сюди на Вардавар — свято Преображення Господнього.
Не дарма заздрять новачкам ті, хто вже знайомий із цим місцем, схожим на чарівну казку. Перші враження захоплюють, зачаровують. Густий зелений ліс огортає величні у своїй простоті й мощі кам’яні будівлі монастирського комплексу. Поруч дзюрчать два джерела — фонтани, красиво обрамлені різьбленим камінням. Вода їхня тече керамічними трубами, прокладеними ще в XIV столітті. Один фонтан називають джерелом молодості. Люди, потрапляючи сюди, обов’язково п’ють із нього, вмиваються. Кажуть, ця вода зберігає здоров’я, красу, подовжує життя.
Це намолене місце постійно притягує до себе ентузіастів, які самовіддано борються за відновлення монастиря, підтримують його живий дух, трудяться.
Зараз у монастирі живе монах Акоп. Він облагороджує джерела в лісових околицях і створює дивовижні хачкари (кам’яні хрести), які нічим не поступаються старовинним з їхніми неповторними витіюватими візерунками та орнаментами. На колонах храму Сурб Ншан можна побачити понад 70 кам’яних хрестів. Усе тут здається чудесним. А найголовніше диво відбувається на наших очах — монастир відроджується!