Є в околицях Ялти річечка зі смішною назвою Люка. Вона бере початок високо в горах серед високостовбурних соснових лісів. Стікаючи з крутих схилів, річка має значний ухил, рясніє безліччю мальовничих каскадів і маленьких водоспадиків. Є тут і справжні багатометрові водоспади. Особливо грандіозними їх не назвеш: річечка не дуже водяниста, але, як і будь-який куточок дикої природи, водоспади Люки мають свою красу.
Любителям легких оздоровчих прогулянок затишними лісовими стежками на Люці робити нічого. Задоволення вони не отримають. З обох боків до річки підступають круті гірські схили, дно завалене камінням і пересічене уступами всіх можливих розмірів. Нормальна стежка приведе вас до русла, а далі вгору доведеться дертися камінням, неодноразово перестрибувати з берега на берег, ризикуючи промочити черевики, продиратися крізь гілки чагарників і колючі батоги ожини.
Точно сказати скільки водоспадів на Люку важко. Питання в тому, що вважати водоспадом, а що просто уступчиком. Мальовничих композицій з кам’яних брил і водяних струменів у руслі предостатньо.
Якщо підніматися вгору від перетину русла з ґрунтовкою, можна зустріти по дорозі два симпатичних невеликих уступи, але в туристичному середовищі чомусь першим зазвичай називають високий водоспад, утворений правою притокою, що впадає в Люку. Багато хто вважає його і наймальовничішим. Хоча з цим твердженням можна посперечатися. Він, скоріше, своєрідний, не схожий на всі інші і має якусь неповторну загадкову «ауру». Дуже красиве саме місце, незвичайне забарвлення скелі, немов покритої мазками чорної, сірої та світло-коричневої фарби. По ній ліниво струмує смужка води.
Від першого водоспаду буквально 5 хвилин ходьби до наступного водоспаду. Він трохи нижчий і повноводніший. Якщо води першого задумливо стікають поверхнею кам’яної стінки, то другий куди жвавіший і грайливіший.
Від другого водоспаду правим бортом долини йде вузька стежка. Видершись нею, опинимося біля підніжжя третього водоспаду. Він — багатокаскадний. Верхній його уступ губиться десь угорі, а потік рветься вниз, перескакуючи камінням і величезними сосновими колодами, що захаращують русло.
Каскади третього водоспаду утворені крутими скельними сходинками, що перетинають русло. Підніматися ними дуже навіть небезпечно. Мокро, слизько. Краще обійти схилом. Хоча й цей варіант не з приємних. Стежки немає, а кругом противна колюча ожина.
Нагородою за труди буде споглядання четвертого водоспаду. Як то кажуть: все, приїхали! Далі нормального шляху немає. Доводити свою хоробрість, підіймаючись далі по скелях — не раджу. Перевірено на власному дурному досвіді. По-перше, порода тут — шаруватий вапняк. Дуже ненадійна штука. Хоч би як ви сподівалися на силу своїх рук і чіпкість пальців, усе це абсолютно марно, коли каміння, за яке ви хапаєтеся, просто вивалюється зі скелі. По-друге, забратися вгору не так вже й складно, навіть з огляду на каміння, що випадає. А ось злазити-то як? Камінь кришитися, жодних кущів або гілок, за які можна було б триматися, немає! А внизу, на схилі, ще й сипуха, причому, на рідкість ненадійна. Тож краще милуйтеся водоспадом, насолоджуйтеся тишею і самотністю, а потім вирушайте у зворотний шлях!