Якщо скористатися статистикою за поточний рік, то виявиться, що лише 0,21 % сучасного населення України становлять вірмени. Якщо підняти дані за 1926 рік, виявиться, що на території країни людей, які відносили себе до цієї національності, було 10,6 % від загальної маси громадян Української РСР. Вважається, що до революції в окремих регіонах України, а особливо в містах, кількість вірмен сягала 15-19%.
Перші вірмени прийшли до Київської Русі в XI столітті. Їх покликали київські князі, очікуючи допомоги у війні з польським королем Болеславом. Після перемоги багато представників цього етносу вирішили залишитися на благодатній українській землі. При цьому вони дбайливо зберігали свою культуру, мову і менталітет.
Частина вірмен осіла в Києві, служачи руським князям. Хтось переїхав до Львова, скориставшись запрошенням князя Лева Даниловича. Але найбільша кількість колишніх найманців обрала Кримський півострів, клімат і ландшафти якого максимально нагадували їм їхню батьківщину. Найбільші діаспори з XII по XV століття були утворені в Кафі, нинішній Феодосії, у Судаку та Ялті.
Вірмен у Криму було так багато, що в деяких середньовічних літописах півострів був названий Великою або Морською Арменією. Основним заняттям цих людей стала торгівля. Вони були головними посередниками в комерційних операціях, що проводилися між кавказькими царствами і князівствами Київської Русі.
Нащадком саме тих купців був ялтинець Погос Тер-Гукасян. Він став одним із найбагатших людей на ПБК на початку минулого століття, торгуючи бакинською нафтою і українською пшеницею. 1905 року Тер-Гукасян втратив улюблену дочку Ріпсіме — дівчинка померла від менінгіту. На згадку про неї батько вирішив побудувати пам’ятник — церкву, прекрасну і сумну одночасно. Того ж року замовили проєкт будівлі у найкращого вірменського архітектора того часу — Габріеля Тер-Мікеляна, і викупили ділянку землі на пагорбі Дарасан, з якої відкривається чудовий краєвид на Ялту, море та Ай-Петринську яйлу. За бажанням Тер-Гукасяна, прототипом для Ялтинського храму послугував собор Святої Ріпсіме, споруджений в Ечміадзині 689 року.
Величезна роль у створенні сьогоднішньої так званої Вірменської церкви в Ялті належить художнику Вардгесу Суренянцу. На його плечі лягла турбота про зовнішнє оздоблення кам’яних стін будівлі та її внутрішнє оздоблення.
Найважчим завданням було, за спогадами самого художника, це — задоволення бажань неврівноваженого та імпульсивного замовника. Понад сто разів забраковував він ескізи Суренянца. Правки і переробки, розширення і зменшення кошторису залежали лише від коливань курсу нафти на біржі і стану ноги, хворого на подагру, Тер-Гукасяна.
Вірменська церква була побудована з вулканічного туфу, вирізаного з тіла мису Форос. Ця гірська порода відносно м’яка, тому стала благодатною базою для барельєфа, який ажурним мереживом оперезав усю будівлю. Сама будова стилізована під ранньохристиянські церкви. Цокольний поверх ялтинського храму є склепом. У ньому упокоїлися тіла доньки і двох синів Тер-Гукасяна, які не витримали випробування багатством батька. Над склепом надбудований власне сам прямокутник храму, вкритий ламаним дахом, і увінчаний сімома різновеликими куполами. На даху, безпосередньо над місцем поховання дівчинки, височіє витончена ротонда. Вхід у «дім» Ріпсіме розташований із західного боку.
Одним із найцінніших у храмі вважається його настінний живопис. До 1917 року Суренянц встиг розписати лише купол. Сині та білі квіти, ангели й орнамент дозволяють порівнювати цю фреску з роботами титанів Відродження в храмах Перуджі, Флоренції та Мілана. Після революції фінансування робіт припинилося, і до 1920 року художник розписував стіни власним коштом. Поки не захворів, не помер і не був похований під стінами храму Святої Ріпсіме.
Сьогодні Вірменська церква вважається одним із найкрасивіших і найзначніших храмів Ялти. Таку розкішну натуру охоче використовують у своїх роботах кінематографісти. З останніх фільмів тут знімали «Майстра і Маргариту», замінюючи ним види Єрусалима. Сьогодні храм належить Вірменській апостольській церкві Криму. У ньому служать лише святкові літургії та іноді проводять концерти класичної та духовної музики.