Серцем будь-якого курортного містечка і селища є його набережна. Адже саме тут кипить літо, саме тут галасує туристичне життя, саме на набережній у вечірню пору запалюють свої вогні дискотеки і ваблять туристів своїми ароматами ресторани і кафетерії, якими усипане все морське узбережжя. Селище Гурзуф не є винятком: де б не блукали мандрівники вдень, у які б куточки цього мальовничого селища вони не забрідали, варто тільки першій зірці з’явитися на небосхилі, як курортники одразу ж злітаються на гурзуфську набережну — таку вабливу й таку барвисту.
Якби на Кримському півострові одного разу провели конкурс на найкращу набережну південнобережних селищ, то «серце» Гурзуфа неодмінно здобуло б у ньому перемогу. Потрапляючи на набережну цього селища, іноді диву даєшся, як така безліч розваг могла вміститися на такому невеликому просторі. Проте гурзуфська набережна і донині залишається такою собі скринькою зі скарбами: тут тобі і мініатюрні віслючки, і батути, і ігрові автомати, і виставка воскових фігур, і живі статуї, і сувенірні крамнички, і намети, які пропонують покуштувати різноманітних страв із дарів моря, на кшталт смажених із цибулею рапанів або шашличків із морепродуктів.
До речі, саме тут, біля берега Чорного моря, яке в Гурзуфі зовсім не чорне, а саме що не на є блакитне, 1978 року грали знамениті хлопці з культового бойзбенду «Машина времени». Пізніше, десь у середині дев’яностих років, фронтмен гурту Андрій Макаревич повернувся до цього райського куточка і підняв із дна моря стародавню амфору. Інший би з превеликим задоволенням забрав би знахідку із собою, а усміхнений Макаревич подарував її Ялтинському історико-літературному музею.
Починається гурзуфська набережна однойменною з селищем здравницею. Саме тут, за ажурною огорожею причаївся санаторій «Гурзуф», парк якого є пам’яткою садово-паркової архітектури XIX століття. Пальмова алея, що проводжає подорожнього до колишнього готелю під назвою «Бельвю», навіює східні мотиви та думки про спекотні далекі країни. Що вже й казати про екзотику в чистому вигляді — банановий гай — безпрецедентне явище на Україні!
Гурзуфська набережна оточена вічнозеленими і вічно молодими кипарисами. Тут же знаходиться рятувальна і човнова станція селища. Запитання «скільки йти до моря?» у Гурзуфі можна взагалі не ставити, бо аборигени однаково дадуть вам відповідь «п’ять хвилин». І навіть якщо шлях займе трішки більше, час прогулянки до набережної пролетить миттєво. Під покровом кипарисів легко дихається і так само легко мріється. Є на гурзуфській набережній і причал, де зазвичай пришвартовуються екскурсійні судна і навіть рейсові теплоходи. Будь-хто може стрибнути в катерок, сплативши заздалегідь кілька золотих монет у касу, і суденце враз домчить його до будь-якої пам’ятки України, що притулилася на кримському узбережжі.
Облюбували набережну Гурзуфа і рибалки, які вважають за краще ловити морських мешканців прямо з берега. Якщо раптом хтось із місцевих жителів скаже вам про те, що рибка нині клює навіть на порожній гачок, не сумнівайтеся, це не жарт. У певні літні періоди, не маючи наживки, можна зловити і оселедця, і ставридку, і луфаря. Тим же, хто не бажає годинами вдивлятися в блакитну поверхню моря і сидіти з вудкою в руках, радимо вирушити до найближчого ресторанчика, яких на набережній безліч. Повірте, немає нічого кращого, ніж сидіти в компанії найкращих друзів, поїдати варених крабів, запивати цю смакоту пивом і дивитися за тим, як прозорі хвилі лагідно й ніжно перевертають гальку, яка втомилася під спекотним липневим сонцем на березі гурзуфської набережної на тлі приголомшливого виду на Бедмідь-гору Аю-Даг та її вірних супутників скелю Адалари — всесвітньо відомі помітні пам’ятки Криму.