Легенду про Адалари знає кожен, кому пощастило одного разу побувати в Міжнародному дитячому таборі «Артек». Ще б пак, адже скелі-близнюки — а саме так їх називають у народі — розташувалися просто в Гурзуфській бухті, буквально за двісті п’ятдесят метрів від берега. Взагалі-то, назва Адалари має турецьке походження і в перекладі на нашу рідну мову означає «острови». Давним-давно скелі-близнюки були частиною морського узбережжя, але час розлучив їх із берегом, зануривши перешийок глибоко у воду.
«Білі скелі або Адалари — це два рівновеликих острови, діаметр яких становить близько тридцяти метрів, а відстань між скелями досягає сорока метрів», — ось що можна прочитати про Адалари в шкільних підручниках географії та путівниках, що описують пам’ятки Криму. Але все це не те, все це сухо, пісно і зовсім несмачно. Адалари — це не просто скелі, що стали притулком для морських птахів і фоном для фотографій туристів. 
Це легенда, яку своєю рукою написала сама Природа, а потім закарбувала власноруч створену історію в камені.
Адалари — це своєрідна Мекка для дайверів. Правду кажучи, професійні водолази ганяються зовсім не за камбалою, яка у великих кількостях мешкає на глибині поблизу основ скель-близнюків. Весь фокус у тому, що піщане морське дно, в яке врізаються скелі, просто-таки усипане фрагментами глиняних виробів XII-XVI століть. Давним-давно, коли Адалари ще були частиною берега, а не самотніми островами, тут стояли судна з різними вантажами. Дайвери-щасливчики і донині виявляють у районі «близнюків» найрізноманітніші скарби минулих часів. Дехто примудряється підняти на поверхню навіть цілі амфори!
На початку ХХ століття Скелю Дженевез-Кая та Адалари хотіли з’єднати за допомогою підвісної канатної дороги. До речі, в надрах Дженевез-Кая навіть тунель із цією метою було вирубано. Однак планам не судилося збутися: мрія про канатну дорогу так і залишилася мрією.
Навколо Білих скель витає маса легенд і переказів. Одна з них — найдавніша і найчарівніша — оповідає про братів-близнюків на ім’я Петро і Георгій. Друга — більше схожа на бувальщину — про ресторан «Венеція», який колись знаходився прямо на Адаларах, але був зруйнований землетрусом. Туристи, які приїжджають до Гурзуфа, з превеликим задоволенням слухають розповіді місцевих аборигенів про цю достопримечательности Украины. Тут кожен камінчик, кожна бірюзова хвиля і кожен сантиметр повітря приховують у собі казку і зберігають відбиток минулого, який донині привертає до себе тисячі цікавих поглядів.