Карпати, турист, Яремче, сувенірний ринок — приблизно такий вигляд має асоціативний ряд, що виникає в головах тих, хто вже відпочивав або лише планує мандрівку до Західної України, до царства гір та різноманітних розваг. Справді, Яремче є безперечною туристичною столицею регіону. У містечку є все, що б догодити найвибагливішому гостеві — від джерел мінеральної води до можливості зайнятись рафтингом Прутом чи трекінгом до найближчих вершин Ґорґан, від трьох водоспадів до славнозвісних колиб, де гостей пригощають баношем, голубцями, гуцульським грибним борщем, справжньою бринзою та молодим вином.
У тих місцях, де буває багато туристів, з’являється багато музеїв. Або навпаки. Першість у цій зв’язці встановити так само складно, як у вічному питанні з куркою і яйцем. Але факт залишається фактом — у Яремче утворилося кілька музеїв, присвячених екології, етнографії та видатним українцям, як-от таким, як митрополит Андрей Шептицький. Одним із найцікавіших зібрань місцевих скарбів є музей «Українська старовина».
До речі, саме ця «Українська старовина» розташована в найбільш негармонійній, напів-совковій споруді. Будівля, в якій розташована експозиція, оббита моторошною вагонкою. І це в містечку, яке оточене ялицево-ялиновими лісами. Величезний двосхилий дах, що не відповідає експозиції схилів навколишніх гір, робить будинок схожим на сарай. На вікнах — залізні ґрати, а з кватирки одного з них стирчить держак із пониклим державним прапором. Крапкою у створенні найпотворнішого будинку в Яремче став хвацький напис, що більше підходить для позначення крамниці з «Українськими сувенірами».
За такого фантастично-потворного екстер’єру, середина музею нагадує палац, або храм. Храм культури народів, що населяють карпатські долини в XIX і на початку XX століття або «Ослина шкура» по-яремчанськи. На чисто вибілених стінах розвішані старовинні світлини, ікони та картини — обов’язковий Шевченко, карпатські пейзажі та натюрморти з квітами і фруктами. В одному із залів замість картин вивішені розписні тарілки, так, як це робили за старих часів гуцули та бойки, прикрашаючи свої оселі. В іншій залі «Музею старовини» зібрано знаряддя праці горян: прядки, станки для виготовлення лежників, тобто вовняних ковдр, вила та рогачі. У наступній кімнаті гостям продемонструють різьблені скрині бідних і багатих наречених, а також святкове і повсякденне вбрання гуцулів та їхніх дам. Тут є вишиті сорочки і прикрашені квітами спідниці, теплі кожухи з овчини, сумки, намисто і різнокольорові шкіряні чоботи. Не менш цікавим є сектор, відведений місцевим музичним інструментам і посуду — повсякденному і святковому, глиняному, дерев’яному і скляному, завезеному з Австро-Угорщини.
Список визначних пам’яток Яремче можна продовжувати нескінченно. Але одна з них перегукується з «Музеєм старовини». Приїхавши сюди на відпочинок, жоден турист не пройде повз місцевий сувенірний ринок, своєрідну притчу во язицех усього карпатського регіону. Тут теж є тарілки, кожухи, вишиванки та вовняні ковдри, вироби зі шкіри та дерева, тільки в масштабах, що перевищують у багато разів експозицію «Музею старовини». Багато хто з тих, хто відпочиває в Карпатах, спеціально заїжджають до Яремче, щоб переконатися, що вона справді така гарна, яскрава й автентична, як про неї розповідають.