Пам’ятник «осетру»

Площу перед Білосарайською сільською радою тепер прикрашає новий пам’ятник — триметровий осетр, зроблений із армованого бетону, оббитий мідним листом вагою в 500 кілограмів. Монумент викликає неоднозначні почуття. Захоплення, гордість і… смуток. Адже був час, коли Азовське море належало до найбагатших рибою районів Світового океану, а за виловом риби з одиниці площі Азовське море посідало перше місце. Понад сімдесят видів риб водилося в нашому морі — білуга, осетер, кефаль, севрюга, камбала, тарань, рибець, хамса, величезна кількість видів бичків, і, звичайно, тюлька. Колись промислові риболовецькі катери, повертаючись на берег, вивантажували сотні кілограмів сріблястого морського врожаю. І осетрів, подібних до того, що увічнений сьогодні в бронзі, привозили по півсотні на день. «Риболовецький промисел на Білосарайській Косі славився саме видобутком осетрових, — пояснив кореспондентові «МЖ» голова мелекінської сільської ради Володимир Попович. — Тут був так званий «ікорний намет», у колишньому рибколгоспі «Росія», де розфасовували ікру і поставляли в усі куточки СРСР». Але все це було колись… Тепер же голова сільради лише насилу пригадує, коли він сам бачив востаннє живого осетра: «…приблизно 1997 року». Останнім часом навіть професійні рибки на промислових катерах повертаються лише з уловом бичка. Та й того стає дедалі менше. «Ніколи не думав, що Азовське море так спорожніє, — пояснив корінний мешканець Білосарайки, який став на рибальський шлях із десятирічного віку Віктор Дубина. — Цей бетонний осетер схожий на того, якого одного разу зловив я. Той важив 95 кілограмів. А тепер будемо на пам’ятник дивитися і згадувати минулі часи». Рибалки згадують, що колись із моря приходили судна «під зав’язку» набиті осетром. А потім осетрової риби стало все менше. Ще до початку 90-х колгоспам у Білосарайській Косі виділили квоту на вилов «царя риб». А потім осетра занесли до Червоної книги і заборонили ловити. Монумент, що стоїть на площі перед сільрадою, був виготовлений запорізькими підприємцями. Пам’ятник покликаний стати візитною карткою курортної зони Першотравневого району. «Пам’ятник працюватиме на імідж Білосарайської Коси«, — упевнений голова Мелекінської сільської ради, навідріз відмовившись повідомити, яку суму витрачено на створення бетонної візитної картки. Одночасно з пам’ятником осетру в селищі було відкрито Алею Слави ветеранам війни. Також у мелекінській селищній раді планують внести легендарний білосарайський маяк до переліку об’єктів ЮНЕСКО та поставити поруч його міні-копію. «Відпочивальникам, що приїжджають до нас, Білосарайка має запам’ятатися, як Батьківщина великої та смачної риби і мореплавства», — мріють місцеві мешканці. Сумно усвідомлювати, що ключовими словами в цій статті є «в минулі часи» і «запам’ятатися». Чи не вийде так, що колись на околицях «забутого міста Маріуполь» буде створено монумент Азовському морю з лаконічним написом «Тут було море»? Адже для того, щоб знищити цей дар Природи — тепле, рибне, цілюще Азовське море, — ми, ті, що живуть на його березі, робимо все можливе.