Крохітна Вижниця має такий набір визначних пам’яток, що увігнав би в гріх Заздрощів навіть не бідні на подібне добро «малі культурні міста Європи». Наприклад, французький Реймс або італійську Савону, іспанську Сантьяго-де-Компостелу та німецький Мюнстер. Причиною появи такого «культурного набору для туриста» стала непроста історія найменшого міста Буковини.
Судіть самі, Вижницю містом «зробили» австрійські євреї на початку XVIII століття. Адже до цього тут була всього лише фортеця Городок-на Черемоші, що складалася з пари веж і частоколу. Її заснували з подачі Ярослава Осмомисла з надією на те, що ця споруда захистить жителів навколишніх сіл від набігів монголо-татар. Назва «Вижниця» з’явилася 1501 року. Її пов’язують із вагою товарів, з возами, з вишнями, але з приходом у місто євреїв вона набула нового звучання. Адже в перекладі з їдиш слово «вижниць» означає «вхід, відкриття, ворота». Так старовинна назва стала символом вдалого розміщення міста в точці початку дороги в гірську країну Карпат — під перевалом Немчич, і на шляху лісосплаву по Черемошу до Прута.
Заразом, наприкінці XVIII століття міське населення Вижниці було винятково єврейським, а в навколишніх селах мешкала та дивовижна суміш із гуцулів, молдован і поляків, які сформували особливий «карпатський» діалект української мови. До речі, з активним вкрапленням слів з їдиш.
Через свою національну структуру, цей населений пункт — штеттл, забудовувався за схемою характерною для європейського міста. Адже до Вижниці її будівельники бачили Відень і Краків, бували в Празі та Копенгагені. Тож центром цього буковинського населеного пункту стала Ратуша та прилегла до неї площа. З огляду на те, що більшість місцевих жителів займалася комерцією, а селяни з усіх околиць звозили сюди результати своїх праць, вона швидко перетворилася на головний торговий майданчик у регіоні, тобто ринок. І природно, незабаром головна вижницька площа стала називатися Ринковою. Щоправда, нікого це не засмутило. Адже такі самі Ринкові площі були центровими в низці європейських міст, що в Братиславі, що в Кракові, що в Гельсінкі.
Єдиною відмінністю Ринкової площі у Вижниці, на відміну від її європейських колег, стали її розміри. Місцеві євреї землі не пошкодували, тож сьогодні на ній спокійно розмістився парк, доріжки для променадів і встановлено пам’ятники Лук’яну Кобилиці та Тарасу Шевченку. Але також як у освіченій Європі та більшості міст Австро-Угорської імперії, домінуючою будівлею на площі стала Ратуша. Це — немаленька двоповерхова будівля, виконана у формі літери «П». Стиль — класичний, поміркований, функціональний. Єдиними прикрасами будівлі можна вважати п’ять надбудов, що імітують третій поверх, і витончену, декоративну башточку-сигнатурку, увінчану цибулинкою. Вежа має вісім граней і, як середньовічний лицар, вся вкрита листовим залізом. На сьогодні Ратуша пофарбована в блідо-блідо-жовтий колір і захищена від усіх погодних негараздів металевим дахом.
Як і замислювалося, у вижницькій Ратуші «притулилися» місцеві органи міського самоврядування. За Австро-Угорщини тут працював магістрат, за Румунії — засідала примерія, за ЗУНР — повітова управа. Цікаво, що з 1991 року найбільшу і найкрасивішу будівлю на Ратушній площі захопило Казначейство, а кілька років тому її відсудив і забрав у своє розпорядження міський суд.
Природно, що Ратушею і Ринковою площею помітні пам’ятки Вижниці не закінчуються. Десь є будинок, який слугував хасидською єшивою для всієї Буковини, збереглася синагога, в якій розмістився спортзал училища прикладного мистецтва імені Василя Шкрібляка. Окрім 8 синагог, у містечку вистояли 3 християнські храми позаминулого століття, батьківська хата Назарія Яремчука і хата колишнього війта та відомого письменника Юрія Федьковича. Крім такого культурно-архітектурного феєрверку, відпочинок у Карпатах у цих місцях гарантує дивовижні гірські краєвиди, даровані Карпатами, та чудовий прийом, організований місцевими мешканцями.