У кожного з нас є своє найбільш незабутнє місце. Те місце, яке іноді сниться ночами, в яке хочеться повернутися раз по раз. Напевно, для вас стане таким місцем Тарханкут. У повсякденній мові туристів під Тарханкутом розуміють і село Оленівка, і сам мис Тарханкут, і стрімчасті узбережжя, що розкинулися, і Джангульське урочище. Тобто, все, що знаходиться на Тарханкутському півострові.
Де ж він, загадковий, чудовий Тарханкутський півострів? На крайній західній ділянці Криму.
Напевно, одне з небагатьох місць, на морському узбережжі Криму, не зачеплених цивілізацією — мис Тарханкут…
Ця частина півострова найменш освоєна туристами і відпочивальниками, тут слабо розвинена курортна і туристична інфраструктура. Відповідно, тут буває значно менше відпочивальників, ніж у традиційних курортно-туристичних центрах Криму. Саме це дало змогу природі цього краю зберегти свою первозданну красу і чистоту. Сьогодні це найбільш екологічно чиста акваторія Чорного моря.
Розташований на півострові Тарханкут однойменний мис є найзахіднішою точкою Кримського півострова, на якому є скелі, що зачаровують погляд, печери, чисте море, таємничий підводний світ, який невпинно вабить любителів активного відпочинку та екстремального туризму.
Найнезвичайніше на Тарханкуті — це море. Такого прозорого, яскравого моря на Північночорноморському узбережжі більше не зустрінеш ніде. І жителі моря, не скромничаючи, не соромлячись і не лякаючись, усім охочим показують себе і свій дім. Якщо ви їдете на Тарханкут, обов’язково візьміть маску і трубку, це дасть змогу зануритися вам у дивовижний світ моря.
А якщо ви мрієте пізнати море і глибше, то на Тарханкуті ви це зможете зробити за помірну плату. Адже там збираються попірнати найкращі, найдосвідченіші дайвери України. Тарханкут — це місце захоплених сильних людей.
Прозорість морської води дає змогу проводити змагання з підводного фотографування.
Незвичайної краси на Тарханкуті й саме узбережжя: строго вертикальні лінії вапнякових скель, що обриваються біля самого моря. Таке враження, що безкрайній степ, розжарившись під кримським сонцем, вирішував скупатися й одразу, без зволікання, стрибнув у прохолодні води моря.
При поїздці на автомашині, через 15 хвилин, ви з Оленівки потрапите на Великий Атлеш. Перед Вами відкривається незвичайної краси картина: білосніжні 40-60-метрові берегові урвища, жовті пляжі в маленьких затишних бухтах, блакить неба і моря, зеленувато-білі печери і гроти. Берегова лінія тут вигинається дугою, утворюючи невеликі затоки. Важко собі уявити, але білі скелі, відкладення вапняку — це дно стародавнього моря. Тут можна простежити, як відбувалося осадконакопичення (процес осадження на дно моря, озера залишків організмів, що мешкали на дні та у водній масі, в результаті з плином часу з цих залишків утворюється осадова гірська порода) у віддаленому геологічному минулому. Ділянки скель, розташовані вище рівня моря, молодші.
Химерно підносяться над водою брили, що відокремилися від берега.
Одна з таких скель носить назву Черепаха. Біля західного краю бухти Великого Атлеша в морі виступає скеля, в якій хвилями і вітрами пробита величезна Арка — символ Великого Атлеша. До неї ведуть металеві сходи, які спорудили зовсім недавно. Неподалік від Арки обриваються в море інші двомаршеві сходи, які в давні часи вирубали у вапняку невідомі творці. Саме ними спускалася до човна головна героїня кінофільму Тамань (за однойменною повістю М. Ю. Лермонтова). Нижню частину сходів обрушили хвилі. Недалеко від Арки є грот, що має своєрідну форму. Тут знімалися епізоди фільмів «Людина-амфібія», «Пірати XX століття».
Атлеш поділяють на дві частини: Великий (розташований за 6 км на південний схід від Оленівки) і Малий (за кілометр від Великого). Назва Атлеш походить від перського слова атеш (вогонь). Назва, вочевидь, пов’язана з тим, що з давніх часів на узбережжі стрімких скельних ділянок розкладали вогнища, які в негоду і в нічний час вказували суднам шлях до берега. Скелі Тарханкута дуже небезпечні для мореплавців, а прибережні води можуть цілком змагатися з акваторією Севастополя і Керчі за кількістю затонулих суден. Водночас з античних часів невеликі бухти Атлеша слугували надійним укриттям для піратів і контрабандистів.
Між мисами Великий і Малий Атлеш розкинувся трикілометровий обрив ніздрюватих сарматських вапняків. Його легко впізнати за зміненим кольором каменю. До цього обриви йдуть жовтого, жовто-оранжевого кольору. А між мисами Великий і Малий Атлеш брили молочного, майже білого, кольору. І все узбережжя рясніє печерами, гротами, химерними брилами.
На Малому Атлеші привертає увагу велетенський 98-метровий тунель, пробитий хвилями в товщі мису. Висота тунелю від рівня води до вершини склепіння 8,51 м, товщина склепіння — близько 10,7 м. Це дивовижне природне утворення, подорож яким захоплює дух. Герой фільму «Пірати XX століття» проходить цим тунелем на піратський острів. Атлешські рибалки за старих часів обтяжувалися тим, що їм доводилося спійману рибу на своїх плечах витягати нагору крутими й небезпечними сходами, їм спало на думку пробити згори широку продушину в тунель, і цим значно полегшилася робота рибалкам. Тепер човни з рибою в’їжджали в тунель і там звалювали її у великі кошики, які за допомогою воріт з легкістю витягали крізь продушину до поверхні землі. Продушину в тунель, інакше кажучи, наскрізний колодязь на поверхні землі можна бачити, пропливаючи по самому тунелю. Цю захопливу подорож можна здійснити на невеликому катері, надувному матраці, або вплав. Зверху ділянка, де знаходиться колодязь, нічим не обгороджена, тому близько до цього наскрізного отвору краще не підходити. Не скидайте вниз каміння, пам’ятайте — внизу можуть плисти люди.
Поруч із входом до тунелю розташована найнижча в Криму 150-метрова, відома фахівцям, але ще не досліджена печера, вхід до якої на 10 м нижчий за рівень моря. Вона закінчується невеликою залою з мініатюрним піщаним пляжем. Вирушати в печеру можна тільки в тиху погоду.
Неодмінно скупайтеся в бухті — акваріумі «Чаші кохання». Це природний басейн, оточений з усіх боків кам’яними брилами. А свою назву він отримав через форму серця, яку утворюють каміння та природні скелі, що його оточують. Глибина моря тут сягає 6 метрів. З відкритим морем «Чаша кохання» з’єднана невеликим підводним тунелем. Головний герой фільму Людина-амфібія — Іхтіандр — потрапляв по ньому в будинок свого батька. Народне повір’я пояснює назву цієї мальовничої ділянки так: перш ніж одружитися, місцеві молоді люди мали перевірити, чи буде міцним їхній союз. Тримаючись за руки, вони разом стрибали в Чашу кохання. Якщо їхні руки під водою розімкнуться, значить шлюбні узи не будуть міцними. Якщо ні — союз буде міцним.
З давніх часів цю ділянку облюбували рибалки. Біля Атлеських берегів чудовий осінній і весняний хід кефалі та скумбрії. На території Великого Атлеша і в даний час знаходиться рибальський стан.
У районі Атлеша вода чиста і прозора. Мальовничий підводний світ вабить і притягує. Дивовижне і незвичайне творіння створили тут і люди. Це музей на дні моря, підводна галерея бюстів — «Алея вождів», яка розташована за сто метрів від берега на 12-метровій глибині. Аквалангісти вмурували в каміння погруддя Леніна, Кірова, Дзержинського… Поруч табличка, на якій зроблено запис про те, що музей відкрито Володимиром Боруменським 25 серпня 1992 року. Тоді й було встановлено перше погруддя. Його починання підтримали друзі-аквалангісти.
Поруч із бюстами революціонерів з’явилися скульптурні зображення діячів культури, письменників, поетів, композиторів. З цікавістю вдивляєшся в знайомі обличчя: Пушкін, Єсенін, Добролюбов, Бетховен, Блок, Маяковський, Чайковський. А навколо — нагромадження брил, порослих водоростями, мідіями. Подібного підводного музею немає більше ніде у світі.
Територія Атлешів приваблює не тільки любителів відпочити, позасмагати та поплавати з аквалангами. Сюди приїжджають і вчені: археологи, гідрологи, біологи, палеонтологи. Тарханкут по праву можна назвати невичерпною коморою різноманітних наукових відкриттів. Так вчені-палеонтологи в одному з відслонень вапняку виявили відбиток викопної риби, що мешкала в далекому геологічному минулому. Довжина риби — понад 1 метр. Ще одна унікальна знахідка — колонія викопних онколітів (округлих вапнякових стяжень) — розміри окремих екземплярів сягають понад 40 см у діаметрі. Такий ось палеонтологічний музей на Атлеші.
По-особливому сприймається тут море. Суворе у своїй первозданній красі, воно захоплює і притягує погляд людини, водночас насторожує і начебто попереджає про непередбачувану силу, що таїться в ньому. Світлі відблиски сонячних променів, що розбиваються об скелі, химерно відбиваються в блакитній гладі моря, немов би змагаючись із грандіозними тінями, які відкидаються в глибину хвиль кам’яними брилами. А біля берега серед каменів і невеликих піщаних островів господарює морський прибій, підвладний тільки йому відомим законам. У негоду вода вирує і піниться, хвилі захльостують скелі, з величезною силою розбиваючись об вапнякові нагромадження. Не намагайтеся в такий момент мірятися силами з морською стихією.
Тарханкут з кожним роком приваблює все більше любителів дикого відпочинку. Однак зручних місць для стоянок тут небагато, не дуже зручні й спуски до моря. Але не відвідати це чудове за красою узбережжя, обійти його стороною, просто неможливо. Незручність під’їзних шляхів, запорошені дороги — все це окуплять сторицею отримані позитивні емоції. Пишність Тарханкута нікого не залишить байдужим.