Навіть кримські жителі далеко не всі дадуть відповідь вам, де знаходиться заповідник «Лебедині острови» і чим ці острови примітні. Але, можливо, це і добре, як і те, що сховалися вони подалі від галасливих курортних селищ і пляжів.
На північ від мису Тарханкут, за Бакальською косою, у Каркінітській затоці Чорного моря, біля села Портове (стара назва — Сари-Булат) колись, понад сто років тому, була коса з буйною рослинністю і навіть джерелом питної води. Туди місцеві жителі на все літо виганяли худобу як на привільне пасовище. Але з роками косу розмило і з’явилися три досить великі острови. Їх стали називати Сари-Булатські, а назва Лебедині з’явилася пізніше. Природно, що пасти худобу там перестали, і благодатні місця стали інтенсивно заселяти птахи. Місцеве населення стало всіляко цим користуватися: добували м’ясо промислового птаха (торгували і делікатесною лебедятиною), а масштаби збору пташиного пуху і яєць були такими, що давали змогу використовувати яйця не тільки як харчовий продукт, а й у будівельних розчинах для особливої міцності будівель.
Потрібно сказати, що море, створивши з коси острови, на цьому не заспокоїлося, і через деякий час із трьох островів «скроїлося» шість штук поменше. І така їхня кількість була аж до недавнього часу, коли раптом один з острівців невгамовне море поглинуло, намивши натомість знову невеличку косу. Тож після всіх перипетій місцевого рельєфоутворення островів стало п’ять. Назву ж Лебедині вони отримали з легкої руки німецького вченого Браулера, який побував тут наприкінці ХІХ ст. Вчений побачив величезну колонію лебедів-шипунів і лебедів-крикунів і припустив, що тут їхнє гніздів’я. Мабуть, трапилося йому бути на островах у липні-серпні, бо й донині, в ці місяці прилітають сюди тисячі цих царствених птахів для того, щоб скинути, як у казці Андерсена, своє старе пір’я і виростити нове.
У період линьки лебеді не можуть літати й обирають ці острови та акваторію мілководної затоки, порослої травою, якою вони із задоволенням харчуються, як найбільш безпечні. Але гнізда тут лебеді не будують і пташенят не виводять, хоча частина лебедів мешкає на островах протягом усього року. Це молоді птахи, які до 4-5 років не відкладають яйця, а також дорослі, які з якихось трагічних причин втратили свою пару.
Ходять легенди про лебедину вірність, і, хоча, справді, лебеді створюють моногамні союзи та живуть парами, але в разі втрати партнера з висоти об землю не кидаються, а найчастіше шукають собі другу половину повторно. Ось на наших островах теж є такий «клуб знайомств» для самотніх лебедів.
Досить багато лебедів прилітає сюди і на зимівлю (буває до 5 тисяч особин), адже затока практично не замерзає, а якщо й замерзає, то завжди залишаються великі ополонки. Іноді, у сильні холоди, частина лебедів перелітає на пляжі Ялти, Севастополя, Євпаторії. Там їх підгодовують люди. А потім птахи знову повертаються у своє тихе, затишне, безпечне острівне царство-державу, яке з 1949 року офіційно є орнітологічною філією Кримського державного заповідника.
Це означає, що на Лебединих островах не тільки не можна полювати на птахів, а й узагалі турбувати їх, а також ловити рибу, збирати лікарські рослини й узагалі провадити будь-яку діяльність.
Площа самих островів становить 52 гектари, навколишнього мілководдя — 9612 гектари. Охороняють також прилеглу акваторію Каркінітської затоки та прибережні землі Роздольненського і Красногвардійського районів. Тут дозволено перебувати лише єгерям та орнітологам, які спостерігають за пернатими в різні пори року. Адже, крім лебедів, на островах можна побачити ще 260 видів птахів, 49 з яких занесені до Червоної книги! Таких, на жаль, тепер рідкісних птахів, як: ковпиця, каравайка, жовта чапля, білоока чорнь, малий баклан, ходулочник, чиграва, тонкодзьобий кроншнеп, дрохвост, степова боривітер, кучерявий пелікан та ін. Їх залишилося у світі всього лише від 250 до 50 особин. Одні з них тут гніздяться, інші бувають тільки взимку, треті відпочивають на перельоті. Найчисленніша колонія птахів Лебединих островів належить до загону чайкових (серед інших і срібляста чайка-хохотун або мартин). Тут їх понад 5 тисяч пар.
Найбільша — чорноголовий реготун — за свою рідкісність також занесений до Червоної книги. На цих островах живе їхня єдина колонія на Чорному морі. А також колонія сірої чаплі — найбільшого птаха півдня європейської частини СНД.
Останнім часом на гніздуванні з’явилися рожеві пелікани. На островах також зупиняються численні зграї перелітних птахів на шляху в Африку, Європу, Азію: турухани, равлики, кулички-пісочниці, крячки, качки, білолобий і сірий гуси, ластівки, жайворонки, дрозди, трясогузки. Одночасно в скупченнях їх буває до 75-100 тисяч, а протягом дня, у розпал перельоту — до мільйона! Недарма Лебедині острови мають заповідний міжнародний статус, адже зберегти цю «станцію відпочинку» на тисячокілометровому міграційному шляху багатьох пернатих — справа винятково важлива.
Орнітологи ведуть постійну дослідницьку роботу з вивчення всіх цих птахів і змін умов у заповіднику. Тішить, що умови ці стали поступово поліпшуватися. Наприклад, унаслідок зниження інтенсивності хімобробки рисових чеків прибережні ділянки і дно моря заросли травою, але ж це основна кормова база пернатих. У затоці стало більше риби та іншої морської живності. Покращилася охорона угідь від браконьєрів: штат єгерів збільшився вдвічі, з’явилася техніка (машини, катери, хоча, звісно, їх замало). Вдалося також уберегти ці місця від спроб видачі мисливських ліцензій, нібито для заробітку коштів на розвиток…
Хоча заповідник вважається орнітологічним, але разом із птахами тут охороняють також риб (ще трапляються морський коник, шип, білуга, чорноморський лосось) і тварин: морських (дельфіни афаліна, азовка та білобочка) та сухопутних (великий тушканчик, білий тхір; види зникаючої степової гадюки та жовточеревного полоза). Але звісно, головною мрією місцевих фахівців залишається організація Каркінітського заказника, до якого ввійде вся затока, а також Бакальська коса і солоне Бакальське озеро. Тоді замість філії тут був би самостійний заповідник. Можливо, Лебединим островам пощастить і їх візьме під свою опіку багата і щедра людина, небайдужа до нашого звіра і птаха, як колись пощастило заповіднику Асканія-Нова з чудовим бароном Фальцфейном.