Видобуток солі прославив невеличке закарпатське селище Солотвино ще за часів середньовіччя. Однак історія солевидобутку в тутешніх краях сягає в глибшу давнину. Дізнатися про всі цікаві аспекти такого незвичайного ремесла як видобуток солі, познайомитися з етапами його розвитку на Закарпатті можна в одному з найпопулярніших музеїв селища — Музеї історії соляних копалень (Музеї солевидобутку).
Видобувати сіль у районі селища Солотвино почали ще за часів, коли ці краї входили до складу Римської імперії — з I-II століть до нашої ери. Коли ж Закарпаттям заволоділо Угорське королівство, соляні шахти стали істотним джерелом прибутків його правителів — сіль із тутешніх шахт постачалася до багатьох країн Європи. Сьогодні видобуток солі в Солотвині триває, але в уже набагато скромніших масштабах, хоча її запаси, як і раніше, великі.
Спочатку сіль добували примітивними способами: викопували ступінчасті ями до 20 метрів глибиною. Потім сіль стали добувати через так звані чортові ями: це були конусоподібні ями глибиною до 140-150 метрів, в які спускалися підтримувані драбинами робочі і піднімали сіль на поверхню в сітках мотузки або мішках зі шкіри буйвола. Можливо, саме з другим етапом розвитку солевидобування пов’язана місцева легенда.
Згідно з переказами, одного разу в селище приїхав чоловік, у якого не було нічого — ні дому, ні сім’ї. Він спав у шахтах, мріючи заробити багато грошей і купити будинок. Якось раз, коли він перебував у шахті, з товщі соляної скелі до нього вийшов демон, але переляканий робітник не розгубився і попросив допомогти видобути якомога більше солі. На ранок, коли робітник розплющив очі, він побачив перед собою величезну гору нарубаної солі. За неї він отримав цілий статок — 5 крейцерів і 320 срібних. Спустився він знову в шахту, щоб розділити гроші з демоном, і коли треба було поділити навпіл 5 крейцерів, робітник простягнув останній демону, сказавши, що всю роботу зробив той. Тоді демон сказав робітникові, що тим, що він сам вирішив віддати йому останній крейцер, він урятував собі життя, і повернув усі гроші робітникові — той купив будинок і завів сім’ю, а розколоту скелю, з якої до робітника вийшов демон, можна побачити десь у надрах соляних шахт і сьогодні.
Систематичний видобуток солі в солотвинських шахтах розпочався лише в середині XVIII століття, коли селище входило до складу Австро-Угорщини. Тоді тут діяли 8 соляних шахт. З тих і ще більш давніх часів збереглося безліч знарядь праці солекопів, пристосувань для вирубки солі, які можна побачити в Музеї солевидобування.
В експозиції музею представлено різноманітні документи, фотографії, карти, вигадливі старовинні інженерні конструкції, світильники та ліхтарі, особисті речі, одяг і знаряддя праці солекопів: молоти, карбури, клини та багато інших. Експонати наочно розповідають про побут солекопів, ілюструють етапи розвитку солевидобування в селищі.
Ознайомитися з експозицією буде цікаво будь-якому гостю, який приїхав на відпочинок у Солотвино, особливо всім тим, хто віддає перевагу пізнавальному туризму в Україні, цікавиться професіями, що відійшли в минуле, старовинним укладом життя та унікальною атмосферою закарпатських селищ.
Поруч із Музеєм історії соляних копалень можна побачити незвичайні вирви, що сягають глибоко в землю, — це ті самі «чортові ями», що збереглися з давніх часів до наших днів. На всіх гостей Солотвина відвідування Музею солевидобування справляє велике враження, ніби переносячи на сотні років назад і відкриваючи погляду сцени старовинного укладу життя солекопів.