Село Середнє Водяне — один із тих українських унікумів, більшість мешканців якого володіють 4-5 іноземними мовами. Люди, які частенько не виїжджали за межі свого ізольованого населеного пункту, розуміють і терпимо розмовляють російською (спадок радянських часів), словацькою, румунською, подекуди польською та угорською мовами. У селі Середнє Водяне наявність поліглотів пов’язана з тим, що засноване воно пастухами-румунами, які мігрували зі своєї Валахії під час її окупації яничарами султанів Османів.
Вигледівши і заселивши мальовниче містечко в міжгірській западині Карпат, на березі річки Апшиці, валахські чабани позначили цей населений пункт, як Середню Апшу. У 1948 році змінено споконвічне ім’я на Середнє Водяне, але нічого не змогли вдіяти з духом Волощини, знанням румунської мови і здатністю місцевих жителів зводити оригінальні храми. На території Водяного-Апші збереглися 2 старовинні церкви. Вони розташовані на 2 пагорбах, навколо яких розбудовувалося село. Обидві присвячені угоднику Миколаю, найшанованішому святому Карпат, що на території України, що в Румунії.
Два храми будувалися однією бригадою майстрів. Точна дата їхнього народження не збереглася. Різні дослідники називають час появи Верхньої та Нижньої Миколаївських церков — це може бути період від кінця XV століття до середини XVII. Але якщо Верхня Миколаївська церква офіційно вважається найдавнішим дерев’яним храмом України, то і Нижня Миколаївська також заслуговує на таке звання, «пенсію» і поважну старість. Зовнішній вигляд цієї будови докорінно відрізняється від традиційних сакральних споруд, які зводять у Карпатах бойків та лемків. Нижня церква виконана в типовому романському стилі, характерному для раннього Середньовіччя. Мабуть, при будівництві спрацювала генетична пам’ять валахських мігрантів. Багато архітекторів порівнюють її з храмами Трансільванії, які одночасно зі служінням Богу виконували роль фортифікаційних споруд.
Нижня Миколаївська церква має один основний прямокутний зруб і менший — п’ятикутний, призначений для вівтаря. Обидва зруби вкриті єдиним двосхилим дахом, під яким, наче спідничка у мухомора, знаходиться ще один дах. Він призначений для захисту основи будівлі від атмосферних опадів. На окрему увагу в конструкції храму заслуговує висока оглядова вежа, вкрита шатровим дахом. Нетиповим для українських церков є розміщення вхідних дверей з південного боку будівлі. Вікна у храму вузькі, що нагадують бійниці в лицарських замках, описаних у романах Вальтера Скотта. Загальне враження, яке викликає Нижня Миколаївська церква, — це храм, що здатен захистити своїх парафіян.
Але саме ця дерев’яна церква Карпат сьогодні потребує допомоги та порятунку. Реставрували її востаннє 1699 року, тож гонт, яким вона вкрита, схожий на що завгодно, але тільки не на оздоблювальний матеріал. Приїхавши на відпочинок у Карпати, ви побачите, що цей храм, хоч і належить місцевій греко-католицькій громаді, але за призначенням не використовується. Біля підніжжя «його» пагорба височіє юна, цегляна, блискуча церква. Перебуваючи на відпочинку в Солотвині, Ясінях, Квасах чи Рахові, ви зможете провідати це Диво, доки воно ще височіє над Апшею, спостерігаючи за світом вікнами-очима своєї єдиної вежі.