Село Данилове розташоване на території одіозного Хустського району, який раніше входив до князівства Трансільванія, вважається місцем винайдення комбайна та є епіцентром формування Карпатської України, що відбулося в період між відторгненням краю від Австро-Угорщини та приєднанням його до СРСР.Однією з головних окрас Данилова, окрім яскравої історії та дивовижної природи, є місцевий дерев’яний храм, збудований 1779 року, в той час, коли на Гавайських островах аборигени «доїдали» Джеймса Кука, укладався Тишенський мир, а Іспанія нападала на Гібралтар, чим спровокувала моторошну немилість Британського Лева. У цей же час, у мальовничій долині Чорної Тиси місцева угорсько-українська громада почала зведення Миколаївської церкви, одного з найкрасивіших храмів Закарпаття. До речі, ще за Радянської влади її було визнано «пам’яткою архітектури Української РСР», що послужило їй добру службу, давши змогу зберегти оригінальну красу.
До індивідуальних особливостей цієї сакральної споруди належить її несхожість на звичайний український храм. Найімовірніше, його можна порівняти з готичними соборами Західної Європи, зі сторожовими вежами замків Трансільванського плато чи укріпленими містами Київської Русі. Такий мілітаризований і похмурий вигляд Миколаївської церкви села Данилове пов’язаний із «трохи» неспокійною історією самого краю, що розташований у місці, де сходяться Закарпатська та Верхньотиська низовини, і який був транзитною територією для кам’яної солі, що везли із Солотвина на територію Угорського королівства.
Миколаївську церкву було збудовано 1779 року. Про це свідчить різьблений напис на її вхідних дверях. Як матеріал було використано дубовий брус. Це вигідно відрізняє данилівський храм від сакральних споруд інших сіл Закарпаття, під час будівництва яких використовували переважно ялину та сосну. До того ж, він поставлений на кам’яний фундамент, на з’єднувальний розчин якого пішло понад 5 тисяч курячих і гусячих яєць, «відірваних від серця» місцевими газдинями, тобто господинями.
Храм складається з двох зрубів, колоди яких з’єднані врубками. Над бабинцем знаходиться головна прикраса церкви — висока тонка вежа. Здається, що вона протикає закарпатське небо своїм гострим шпилем і нанизує хмари на чотири башточки, розташовані по кутах гранчастої верхівки. Під дахом зрубу з вежею розташована аркада — у ній легше уявити дам і кавалерів у середньовічному вбранні, які фліртують, ніж данилівських селян у домотканому вбранні, але саме так і є справи. Ті ж самі асоціації викликає ажурний ганок, різьблені вікна та арка між бабинцем і нефом. Інтер’єр дивовижного храму прикрашають розписи, нанесені на стіни 1828 року художником І. Корнмаєром.
Враження, яке справляє церква на гостей, підсилює потужна дзвіниця. Вона мало схожа на традиційно витончені європейські кампанелли. Ця дзвіниця масивна, двоярусна, вкрита гонтом і видається моторошним, розлапистим монстром, що охороняє спокій своєї напів-готичної пані. Незвична для української землі церква та її звіроподібна дзвіниця пройшли якісну реконструкцію 1968 року, тож є одними з найкращих взірців дерев’яних церков Карпат XVIII століття. Хоча не вони одні — місцеві Хустівський та Вишковецький замки так само гарно збереглися і мало схожі на традиційні українські фортифікаційні споруди. Радше на гніздечко Дракули. Ви зможете переконатися в цьому особисто, організувавши свій відпочинок у Хусті.