Похмурий, але вабливий, занепалий, але такий, що зберіг романтизм середньовіччя, Чинадіївський замок — ще одна місцева визначна пам’ятка, що прославилася далеко за межами Чинадієво. Це безцінна пам’ятка середньовічної архітектури, що дійшла до нашого часу з глибини століть. Для поціновувачів старовинних будівель, а також тих, хто прагне яскравих вражень, цікавішого місця в Чинадієвому годі й шукати. Стародавню будівлю, що виконувала насамперед оборонну функцію, називають і палацом, і замком, і фортецею Сент-Міклош на честь колишньої назви селища. Його будівництво почалося в середині XIV століття за часів барона Перені і було завершено наприкінці того ж століття. Таким чином, сьогодні Чинадіївській фортеці вже понад 600 років!
На думку про будівництво фортеці барона Перені наштовхнула необхідність надійного захисту від завойовників і кочівників, які нерідко навідувалися до Чинадіївської домінії. Саме захисну функцію зрештою й відобразила архітектура замку — під час будівництва головною метою було створити неприступну будівлю, яка б могла приховати місцеве населення від «кинджала, що «ні на мить не висихає від крові» суворих часів середньовіччя.
За формою двоповерхова Чинадіївська фортеця нагадує широку літеру «П», її масивні стіни завтовшки понад один метр. Численні вікна-бійниці під дахом по всьому периметру будівлі та дві кутові триярусні вежі підкреслюють оборонний характер споруди. Невідомий архітектор, який будував замок, наголошував не на декорі, а на надійності та неприступності будівлі. 
Додатковий захист забезпечували земляні вали, огорожі та рови, які існували в різний час, але не збереглися до наших днів, як і чудовий сад, що оточував замок і який був закладений за часів Ференца Башінда 1749 року.
Однією з яскравих глав в історії фортеці були роки антигабсбурзької війни (1703-1711), коли в її стінах переховувався Ференц Ракоці — угорський борець за незалежність. Потім, незважаючи на свою неприступність, у середині XVII століття фортеця була взята князем Любомирським і серйозно постраждала. 1734 року було проведено першу серйозну реставрацію Чинадіївської фортеці, а після реставраційних робіт 1839 року під керівництвом архітектора Германа Ігнаці вона набула сучасного вигляду і рис, характерних для оборонних споруд у романському стилі.
Свої загадкові історії та легенди має кожен старовинний замок, і Чинадіївська фортеця Сент-Міклош не виняток. Головною загадкою став замурований у стіну скелет, виявлений під час реставрації 1839 року — хто став жертвою такої жахливої долі, досі не відомо. Однак, незважаючи на цю моторошну історію, про атмосферу, що панує в стінах стародавньої фортеці, відгукуються тільки позитивним чином через знамениту історію кохання.
Саме тут наприкінці XVII століття зародилося кохання мукачівської княгині Ілони Зріні та ватажка повстанців Імре Текелі. У стінах фортеці закохані ховалися від ворожого зовнішнього світу і, здається, що частинки тієї любові і радості, яку вони відчували, збереглися в Чинадіївському замку Сент-Міклош донині. Підтвердженнями цієї легенди слугують численні історії кохання, що починалися в стінах будівлі. 
Одна з таких історій дала народження новому етапу в історії фортеці, яка з 80-х років минулого століття була покинутою. Познайомившись у Чинадіївській фортеці, тепер уже подружжя Бартошів вирішило віддячити будівлі, давши їй нове життя. З 2002 року відомий закарпатський художник Йосип Бартош і його дружина ведуть у замку реставраційні роботи, відновлюють його інтер’єри, проводять екскурсії та розповідають усім гостям подробиці його цікавої долі.
Сьогодні в цій стародавній атракціоні України функціонує картинна галерея, в якій виставлено портрети колишніх власників замку, написані Й. Бартошем, проводяться фестивалі, літературні вечори та навіть весільні церемонії. Перший поверх фортеці повністю відновлений відповідно до оригінальних інтер’єрів, тривають роботи на другому поверсі, де, як і на першому, розташовано 6 кімнат і один великий зал.
Для будь-якого гостя Чинадієво відвідини Чинадіївської фортеці — це унікальна можливість зануритися в епоху середньовіччя, побачити його таким, яким воно було — з одного боку лякаючим і похмурим, з іншого — романтичним і таємничим.