Село Рибальче під Херсоном схоже на край світу. Одразу за ним закінчується асфальтна дорога, а далі — лише випалені сонцем піски Кінбурнської коси. Але для кораблів це, навпаки, початок великого шляху: Рибальче розташоване в місці, де Дніпро впадає в Чорне море. Шлях мореплавцям тут ось уже понад століття вказує Аджигольський маяк — найвищий з українських маяків. Витончену ажурну конструкцію побудували 1911 року. Висота маяка — 67 мсетрів. У маяка є друга назва — Станіслав-Аджигольський задній. Вона походить від назв двох мисів у Дніпровському лимані — Станіслав і Аджигол. Гирло Дніпра вважається складним місцем для навігації. При впадінні в лиман річка являє собою хитросплетіння численних рукавів, островів-плавнів і вузьких проток між ними (єриків). Ускладнюють орієнтування і осінні тумани. 
Аджигольський маяк цікавий не лише як навігаційний орієнтир, а й як пам’ятка архітектури. Він побудований за проектом відомого вченого Володимира Шухова, який увійшов в історію інженерної справи завдяки сталевим сітчастим конструкціям. За проектами Шухова були побудовані дахи павільйонів Всеросійської виставки в Нижньому Новгороді (1896 р.) і дебаркадер Київського вокзалу в Москві (1918 р.). Але візитною карткою винахідника стали шуховські вежі. Гіперболоїдна форма цих споруд давала змогу істотно полегшувати конструкції. Наприклад, Ейфелева вежа важила б утричі менше, якби її побудували за проектом Шухова. Крім того, за його методом можна було створити криволінійну конструкцію з прямолінійних деталей, що, з одного боку, спрощувало будівництво, а з іншого — надавало башті міцності. Найвідоміша з шуховських веж — телерадіовежа на Шаболовці в Москві. 
Аджигольський маяк розташований за півтора кілометра від берега, і персоналу доводиться діставатися сюди човном, а взимку льодом. Для доглядача поруч із маяком побудовано будиночок. На вершину конструкції можна піднятися гвинтовими сходами, розташованими в центральній трубі діаметром два метри. З Кінбурнською косою пов’язано безліч легенд. Найкрасивіша — про племя амазонок, яке жило тут. Вони відважно билися з ворогами, а полонених чоловіків приносили в жертву своїм богам. Перемогти жіночу армію вдалося тільки самому Гераклу. Як це не дивно, легенда заснована на історичних фактах. У Північному Причорномор’ї дійсно жили племена жінок-воїнів, імовірно скіфського походження. У степових курганах археологи знаходили жіночі скелети зі слідами поранень холодною зброєю. «Батько історії» Геродот у своїх працях розповідає свою версію їхньої появи: 
полонених амазонок перевозили до Греції, але вони захопили судно, яке згодом прибило до чорноморського берега, що нині належить Україні.
На ідею створення гіперболоїдних конструкцій Шухова надихнув звичайний плетений кошик. Як рейсовий транспорт до сіл Кінбурнської коси ходить армійський «Урал» — звичайний автобус зав’яз би в пісках.