Одна четверта частина всіх дорослих жителів Міжгір’я працює на місцевому деревообробному комбінаті. Інша чверть самотужки ріже і продає кругляк, дошку обрізну й необрізну, а також пиловник — приватно рубає колись густі масиви лісів, що вкривають схили Боржави та Горганів. Під ніж електропил ідуть дуб і сосна, ясен, ялина і береза. Єдиним деревом у Міжгірському районі, якому не загрожує смерть «від сокири» ліцензованих і чорних лісорубів, є міський п’ятсотлітній дуб.
Дерево належить до родини Букових, вид — Дуб звичайний. Володіє немаленьким — близько 20 метрів, зростом і шикарною шатроподібною формою крони. Талія єдиного недоторканного дерева в краю лісорубів уже сягнула півтора метра в обхваті, а темно-сіра кора цієї рослини порізана глибокими поздовжніми віковими тріщинами.
Причина такого особливого становища та індульгенції, отриманої дубом від міжгірських лісорубів, полягає у віці дерева. Вважається, що він прожив на світі вже п’ятсот років. А це означає, що жолудь, з якого виріс цей красень, цілком міг бути втоптаний у землю воїнами польсько-литовського короля Сигізмунда Першого, які прямували на війну з Московією, яничарами Селіма Першого, що промишляли в цих краях, або свитою священнослужителя високого рангу, який їхав долиною Рики на П’ятий Вселенський собор. На жаль, точний вік дерева покаже лише зріз дерева, на якому можна буде порахувати кількість зим, пережитих міжгірським дубом. Але саме такий спосіб визначення віку рослини потрібно відкласти хоча б іще на п’ятсот років і повірити місцевим мешканцям на слово.
Дуб росте практично в самому центрі Міжгір’я, біля дороги, на якій сходяться шляхи з Долини до Хуста і з Нижніх Воріт на Буштино. Останні років чотириста дерево «працювало» орієнтиром для мандрівників — за ним визначали поворот на село Сойми, що має запаси мінеральних вод. Завдяки дубу мандрівники легко знаходять дорогу до місця дислокації фестивалю «Шипіт», приуроченого до однойменного водоспаду, або ж найкращу в населеному пункті колибу, сауну чи приватну садибу, що надає гостям послуги «зеленого туризму». І хоч сьогодні дуб вважається почесним пенсіонером, який отримав титул «пам’ятки природи», але його, як і раніше, використовують як вказівник. Адже давнішого і надійнішого орієнтира рослинного походження в селищі просто немає.
Нещодавно міжгірський старець був оточений багатофункціональним критим павільйоном з лавочками. З одного боку, місцеві мешканці та туристи, чекаючи на автобус на Хуст, Івано-Франківськ чи Ужгород, зможуть присісти біля дуба, сховавшись від дощу, з іншого боку, був обмежений доступ до дерева варварів, які бажали б увічнити своє ім’я або любовну історію на його корі, і так порізаній часом.
Природно, що п’ятисотрічним дубом і джерелами мінеральних вод помітні пам’ятки Міжгір’я не обмежуються. Влітку гостям пропонуються чудові трекінги хребтами, що стиснули населений пункт у своїх обіймах, екскурсії до водоспаду Шипіт(Шипіт) або до музею «Лісу і сплаву», що розташований у селі Синевирської Поляни. Зимовий відпочинок у Карпатах у цьому районі передбачає катання на лижах з гори Маковиці, а також дегустацію найкращих страв закарпатської кухні — баноша, грибного борщу та бограча, в якому м’ясний компонент домінує над перцем, томатною пастою, вином і копченим салом.