Колись Колочава була містечком, у якому насолоджувалась життям у Карпатах, займалась промислами та комерцією строката суміш з українців, німців та румунів. За Радянської влади вона стала селом, щоправда, одним із найбільших на Закарпатті. Сьогодні в Колочаві шаленими темпами розвивається туризм і готельне господарство. Цьому сприяє місцевий ландшафт — долини притоки Тереблі, оточені полонинами Стримбою, Дарвайкою, Ружею, Красною і Барвінком, а також наявність на території Колочави дев’яти оригінальних музеїв. Щасливий гість цього Межигірського села зможе покататися вузькоколійкою на антикварному паровозі, як на австрійському альпійському курорті, оглянути «Лінію Арпада», відвідати скансен «Старе село», школу вівчарів і колишній «Музей атеїзму» — нинішню церкву Святого Духа.
Якщо дотримуватись хронологічної правди, то до того, як стати «Музеєм атеїзму», Святодухівська церква виконувала свою природну функціональну роль, тобто слугувала сакральною спорудою. Побудована вона на пагорбі біля головної дороги Колочави, в тому місці, яке сьогодні можна назвати історичним центром цього населеного пункту. Справа була 1795 року, за Францишека Другого, про що свідчить напис на дверях храму. У ньому ж згадано головного архітектора споруди — майстра Ференца Текку. У звіті єпископських інспекцій по Колочавських храмах було написано, що Святодухівська церква здатна вмістити 300 парафіян, і виконана з найвищою якістю.
Дійсно, у тих, хто приїжджає в Колочаву, захоплює дух не тільки від краси храму, а й від відмінного стану будови, що переступила двохсотрічний рубіж. Вона — двозрубна. Перший зруб величезний — це нутро храму або бабинець. Другий призначений для вівтаря. Дах крутий і двосхилий, розміщений над кожним зрубом на різних рівнях. З нього стирчать дві декоративні вежі, увінчані цибулинками з хрестами, і каркасна дзвіниця над бабинцем. По периметру церква оточена піддашшям, яке захищало від намокання її фундамент і давало змогу парафіянам сховатися від дощу. Стіни храму вкриті гонтом, дахи — дубовим лемешем.
Коли Радянська влада придумала реорганізувати храм на «Музей атеїзму», то з нього винесли і знищили рідний іконостас, дивовижний зразок пізнього бароко. Його замінили портретами Леніна і Маркса. Святодуховський музей атеїзму пройшов реставрацію в 70-х роках минулого століття.
Через те, що православна і греко-католицька громада Колочави вчасно не дійшли до консенсусу з приводу того, чиїм храм має бути, і затіяли спорудження власних місць для здійснення релігійних ритуалів, Святодухівська церква так і залишилася музеєм. Щоправда, не атеїзму, а історико-культурним.
На сьогодні ця пам’ятка Карпат мальовничо стоїть на пагорбі, оточена ялицями та стильним дерев’яним парканом. Вона зачинена, тож ті, хто приїхав відпочити в Карпати та забажає оглянути її нутро, має випросити ключ від музею в учителя історії місцевої школи. Але саме ця церква є незмінним атрибутом місцевого ландшафту і надає Колочаві певного етнографічного шику.