У квітні 2010 року міська влада Вінниці ухвалила рішення про створення в місті історико-культурного комплексу «Вінницькі Мури» на базі пам’яток архітектури XVII століття — Єзуїтського монастиря, залишків фортифікаційних споруд, а також обласного краєзнавчого та художнього музеїв. Планується створення необхідної інфраструктури для облаштування мистецького містечка, що включатиме мистецький салон, творчі майстерні, виставкові зали та музейні експозиції просто неба, на площі проводитимуть міські масові культурні заходи.
Що ж це за «Мури» (від латинського murus — мур — мур) та чим вони привабливі на даний час? Це найстаріші споруди в центрі Вінниці — найдавніша історична та архітектурна пам’ятка національного значення.
На початку XVII століття до міста прийшли монахи-єзуїти. Староста брацлавський В. Калиновський пожертвував ченцям тридцять тисяч злотих, на які на правому березі Південного Бугу було збудовано оборонний монастир (кляштор), до складу якого входив велетенський єзуїтський костел, колегіум (школа) та конквікт (гуртожиток ченців). Подібно до потужної фортеці ці будівлі були захищені товстими цегляними стінами з вежами по кутах. Ці капітальні добротні «муровані» споруди і були названі «Мурами». Вони є єдиними збереженими до теперішнього часу в місті фортифікаційними спорудами. Від злегка нахилених всередину двору стін із маленькими квадратними бійницями віє суворою силою і неприступністю. Масивні кутові вежі нагадують величезний дзвін. Зовнішній вигляд костелу також нагадує добротну фортецю. До костелу примикає витягнутий у глибину двору монастирський корпус з аскетичними келіями. У стилі раннього бароко побудовано каплицю. На жаль, неодноразові перебудови й відновлення, які відбулися потім, спотворили виразність первозданного вигляду більшості будівель цього оборонного монастиря.
У 1621 році недалеко від єзуїтського костелу було побудовано Домініканський (теж католицький) монастир. У дещо зміненому стані він зберігся до наших днів. На території монастиря збудували костел, що являє собою прямий хрест із короткою «поперечиною» — трансептом. Зовнішній вигляд і внутрішнє оформлення Домініканського костелу значно багатші за костел єзуїтів. Нижній ярус фасаду декорують пілястри тосканського ордера, що щільно тісняться, дещо простіше архітектурне оздоблення другого ярусу. Головну прикрасу інтер’єру храму становлять пишні коринфські капітелі пілястр, багате нагромадження наростаючих ліній антаблементу.
У 1746 році неподалік від уже збудованих єзуїтського і домініканського монастирів було зведено скромний монастир капуцинів. Усі три монастирі сполучалися між собою підземними ходами, об’єднуючись у єдину оборонну систему. Стіни монастирів охороняли військові, а всередині під час військових дій ховалися мирні жителі Вінниці. Ця об’єднана оборонна споруда монастирів виконувала захисну функцію з XVII по XVIII століття. До наших днів збереглися фрагменти мурів і кутова західна вежа.
Домініканський кляштор було скасовано 1835 року, а костел через чотири роки став православним Свято-Преображенським кафедральним собором. У келіях Єзуїтського монастиря з 1929 року розмістився Вінницький краєзнавчий музей, у стінах колишнього колегіуму розміщено Вінницький Архів.
Відроджуваний історико-культурний комплекс «Вінницькі Мури» має стати осередком культурного життя Вінниці і привабливим місцем для гостей міста.
Відроджуваний історико-культурний комплекс «Вінницькі Мури» має стати осередком культурного життя Вінниці та привабливим місцем для гостей міста.