Його називають українським Афоном, його відвідують відомі й звичайні люди, вихваляють письменники й поети. Манявський скит впродовж багатьох століть від моменту свого заснування залишається однією з найвідоміших обителей України, його відвідини вразять усіх, хто цікавиться стародавніми святими місцями.
Багато століть тому, коли слов’янський світ перебував під гнітом татаро-монгольських орд, рятуючись від варварів, сюди дісталися кілька ченців із Києво-Печерської Лаври. Із собою у ченців була вода з лаврської криниці, і, подорожуючи, вони шукали місце, де вода мала б ту саму вагу та смак, що в їхній рідній обителі. Лише на території, де нині розташована Манява, знайшли ченці таке джерело — воно било в печері, вкритій кам’яним склепінням, загубленій серед густого лісу. У цій печері й вирішили влаштуватися ченці, і їхня духовна спадщина згодом стала величезним внеском у створення Манявського скиту — саме вони відкрили це місце православному світу. Чоловічий монастир був утворений за 850 метрів від Блаженного каменю, де й сьогодні б’є джерело, води якого, згідно з переказами, виліковують від будь-яких хвороб.
Манявський скит був заснований 1606 року вихідцем з Афону, ченцем, іконописцем, письменником Йовом (Іваном) Княгиницьким. Оселившись тут, він незабаром зібрав навколо себе таких самих служителів Слова Божого, разом з якими вони й заснували монастир. 1612 року було побудовано першу дерев’яну церкву, 1619-го — більшу Воздвиженську церкву, 1621 року територію монастиря позначив зведений із трьома оборонними баштами мурований мур, а наприкінці першої чверті XVII століття архітектурний ансамбль обителі сформувався остаточно в тому вигляді, в якому його можна побачити сьогодні. Звичайно, далеко не всі споруди дійшли до наших днів у первозданному вигляді — так, з церков збереглася тільки підземна, де сьогодні знаходиться ікона Божої Матері, яка кровоточить, а наземні храми звели у 80-90-ті роки минулого століття на місці зруйнованих, але в повній відповідності до їхнього первісного вигляду.
Протягом двох століть монастир, який здобув незалежність від місцевих правителів, був головною обителлю в Західній Україні, йому підпорядковувалися 556 інших монастирів. Тут була зібрана величезна бібліотека стародавніх книжок (більшість із них сьогодні можна побачити в музеях Львова та Відня), створено шедевр українського живопису — Богородчанський іконостас Іова Кондзелевича (сьогодні перебуває в Національному музеї Львова). Ченці, яких у роки розквіту монастиря тут мешкало двісті осіб, чудово володіли багатьма промислами — солеварінням, риз’блярством, займалися іконописом. Згідно з переказами, володіли ченці й ще одним «умінням» — екзорцизмом, також вони займалися лікуванням хвороб за допомогою так званої «чорної хірургії», головним інструментом якої були кліщі, розпечені до червоного. Безумовно, таке стародавнє місце не може не мати своїх загадкових переказів, до найдивовижніших із них можна зарахувати легенди про те, що тут двічі з’являлася Пресвята Діва Марія. 
У 1785 році австрійський уряд розпустив Манявський скит, з того часу він століттями занепадав, а його будівлі занепадали. Лише у 80-ті роки минулого століття тут було проведено часткову реставрацію, після чого в скиті заснували історико-архітектурний музей, експозиція якого, що включала знайдені тут старовинні предмети побуту та церковного вжитку, була розміщена у 20 приміщеннях. З 1990-х обителі повернули первісну функцію — сьогодні тут діє Православний Хресто-Воздвиженський чоловічий монастир, і проживають 5 ченців.
Служителі завжди раді гостям і залюбки розповідають про історію монастиря, проводять екскурсії монастирем, тож відвідини цієї достопримечательности Украины не викличуть жодних труднощів. Подорож до цього святого місця, прогулянка його стародавніми підземними коридорами, споглядання відновлених на стінах веж розписів церковнослов’янською мовою залишать найглибше враження та незабутній спогад про відпочинок у Маняві.