Призначення статусу заповідника територіям Присивасько-Приазовської низинної та Присивасько-Кримської низовини та їхнім акваторіям турбувало природозахисників уже наприкінці ХІХ ст., коли розпочалося їхнє активне господарське освоєння, Наприкінці 20-х років минулого століття тут розпочато широкі комплексні дослідження, і вже 1923 року до єдиного на той час заповідника на півдні України «Асканія-Нова» приєднано о. Чурюк, розташований на центральному Сиваші, до 1923 року приєднали о. Чурюк, що на той час був єдиним на території України заповідником. У липні 1927 року при заповіднику «Асканія-Нова» було створено заповідник «Надморські коси» (у січні 1933 року став самостійним заповідником), до його складу ввійшли, окрім ділянок північного Причорномор’я, ділянки Сиваша і узбережжя Азовського моря. Пізніше (у липні 1937 року) на його базі було організовано два державні заповідники: Чорноморський і Азово-Сиваський. 
Реорганізація Азово-Сиваського заповідника в Азово-Сиваське державне заповідно-мисливське господарство в складі о. Бирючого і ще чотирьох островів Азовського моря, а також о. Бирючого і ще чотирьох островів Азовського моря. Бірючого і ще чотирьох островів Центрального Сиваша: Куюк-Тук і Чурюк, Мартинячий і Китай, було здійснено 20 років потому. Було надано статус заповідної також акваторії 1-кілометрової морської смуги навколо о. Бірючого і частково акваторії о. Сиваша. Указом Президента України від 25 лютого 1993 року на базі заповідно-мисливського господарства було створено Азово-Сиваський національний природний парк з метою збереження гніздування птахів, рослинного і тваринного світу, унікальних природних комплексів Північного Приазов’я і для раціонального використання їх у наукових, природоохоронних, господарських і рекреаційних цілях.
Присивасько-Приазовську область характеризують певні типи ландшафтів, які в межах парку не мають суцільної смуги розповсюдження і є різнотипними. Острів Бірючий разом із косою Федотова належить до типу приморських ландшафтів і характеризується сучасними приморськими піщано-черепашковими лиманно-морськими рівнинами зі слабкорозвиненими дерново-лучними солончаковими ґрунтами та солончаками. Особливе місце в ландшафтній структурі острова посідають ландшафти морські та внутрішніх заток. Центральний Сиваш — це морська затока латунного типу. На її території виокремлюють так звані «посухи» — ділянки періодичного й постійного нагінного підтоплення, які в безводному стані мають вигляд важко-суглинкових сортових солончаків. 
Клімат території парку помірно континентальний із спекотним тривалим сухим літом та відносно короткою зимою з нестійким сніговим покривом. Кількість опадів незначна і має найменший в Україні показник — 260 мм на рік. Цей регіон характеризується тривалими посухами з суховіями, тому тут, за таких кліматичних і ґрунтових умов, формується відносно небагата пустельна степова та солончакова рослинність. На території парку зростає 308 видів судинних рослин. До Червоної книги України занесено 12 видів. Найменш схильні до антропогенного впливу острови Центрального Сиваша — Чурюка та Куюк-Тука, тому тут збереглися справжні степові фітоценози. 
Серед них жовтень скіфський, чудо фіолетове, тринія щетиниста, шавлія сухостепова.
Прибережні райони Азовського та Чорного морів, особливо Сивашів з їхніми численними островами та півостровами, є місцем концентрації гніздування для багатьох видів птахів. Для них ці місця привабливі насамперед завдяки м’якому клімату, багатими кормовими угіддями та добре захищеними ділянки суші для гніздування. Для численних птахів острови слугують для перепочинку та годування. Через ці місця тут проходить, так званий, «великий перелітний шлях». Ще 1976 року територію затоки Сиваш загальною площею 45 700 га разом із трьома іншими було проголошено водно-болотним угіддям міжнародного значення. Це означало, що вона стала об’єктом Конвенції про водно-болотні угіддя, що мають міжнародне значення, головним чином, як середовища існування водоплавних птахів (Рамсар, 1971). Поруч зі степами Присивашшя та на о. Бірючий трапляються стрепет, дрохвост, журавель степовий та сірий, луні польова та степова, підорлик великий, беркут, балабан, сокіл-сапсан, боривітер степовий. У парку налічується 30 видів птахів, занесених до Червоної книги України. Орлан-білохвіст і стрепет є також об’єктами Європейського червоного списку; може перебувати понад 1 % особин популяцій казарки червоноволої та грязьовика, що тут зимують. Також на о. Бірючий створені чудові умови для існування аборигенних видів фауни, 
наприклад, лисиця, заєць-русак, єнотоподібний собака, жаба зелена. Загалом у межах парку понад 5 тис. видів тварин, серед них 250 хребетних. З амфібій часто трапляються і жаба озерна, серед рептилій численними є ящірка прудка, вуж звичайний і водний, ящірка різнобарвна. Промислове значення мають такі риби як: камбали глоса і калкан, бобиль, бички леопардовий і Кніповича, осетер російський і севрюга, а також нещодавно акліматизований далекосхідний вид кефалі — піленгас.
Загалом фауна парку представлена такими цифрами: ссавців — 17 видів, птахів — 197, плазунів — 8, земноводних — два види, риб — 26 видів, молюсків — 6, павукоподібних — 3 види, ракоподібних — 5 видів, черв’яків кільчастих — 1 вид, гідроїдних поліпів — 2 види. 
Тварини парку занесені до Червоної книги України: тушканчик великий, тхір степовий, дельфін-азовка та полозів чотирисмугового і жовточеревого, мідянку, гадюку степову, а також два види гідроїдних поліпів, по одному — кільчастих черв’яків та ракоподібних та 5 видів комах, серед яких богомоли та (емпуза піщана й півники прямокрилі), перетинчастокрилі (дорожня оса кріптохол червонуватий та рояща оса сиз смугастий).
Разом з тим, небагатий орнітологічний комплекс був свого часу головною підставою для створення заповідно-мисливського господарства. Степове різнотрав’я о. Бірючого, що є продовженням Федотової коси, сприяло формуванню тут численних популяцій акліматизованого оленя благородного, лані, муфлона та кулана. 
Наявність великої площі, ізольованості території, багатої рослинності та прісної води дає можливість використовувати цей унікальний куточок природи для розведення й охорони рідкісних і зникаючих видів флори та фауни, а нам — зануритися у світ дикої природи та сповна насолодитися ним.